Щоденник мандрівника: похід Чорногірським хребтом

Не завжди похід - це сонячна погода і ясне небо, не завжди похід - це гарні фото сходу та заходу сонця, квіточок, безкраїх пейзажів гір, не завжди похід - це теплі руки та сухі ноги, не завжди - легенький вітерець і теплі ночі. Але завжди – це людяність і взаємопідтримка, взаємоповага і дружба. І якою б не була погода на шляху, важливо те, які люди поруч. Розповідь про 5-ти денний похід Чорногірським Хребтом в складних умовах, але при гарному настрої та правильних діях провідника.

День 1 або «Як гарно!»

Надивившись прогнозів погоди на найближчий тиждень, вранці 16-го травня ми всупереч всьому вирішили йти, адже справжнього туриста і шукача пригод ніщо не зупинить. Бо як то кажуть, погоди боятися - в гори не ходити. Група у нас цей раз зібралася невеличка - і є якась доля містики в цьому, адже в останні дні, маючи квитки на руках, деякі люди вирішили не приїжджати, а у когось виникали термінові справи, і забігаючи наперед, скажемо, що все що не робиться - на краще!
Жартуючи та спілкуючись, якось непомітно ми доїхали до с.Дземброня, де і знаходиться стартова точка нашого походу. З гарним настроєм, сповнені сил і цікавості, ми вирушили маршрутом у напрямку полонини Смотрич, Вухатого каменю до сідловини г.Смотрич, де з видом на обсерваторію, що на г.Піп Іван, планували заночувати. Та й погода на самому старті нам посміхнулася, вияснилося небо, блиснуло сонечко, заспівали пташки. Хто ж знав, що то пташки співали перед дощем зі снігом...Гори «диміли», все навкруги стало яскраво насиченого соковитого зеленого кольору, в повітрі стояв свіжий та п’янкий аромат квітів. Ми фотографувалися і насолоджувалися краєвидами і свободою. Зібралася компанія творчих людей, ба навіть більше - фотографів. Ой які плани ми мали! В свій перший похід в житті з нами вирушила Катя, яка то і діло вигукувала своє дзвінке «Як гарно!», яке потім і стало девізом нашого походу. Підійшовши до підніжжя Вухатого каменю, нас накрило. Спершу дощем, потім крупинками снігу. Але настрій хороший, надія на гарну погоду не зникає. Перечекавши поки дощ трохи стихне, вирішили підійматися, щоб скоріше прийти до місця першої ночівлі під Смотрич і встигнути поставити намети без дощу. Піднімаючись, ми побачили, що схили вкриті подекуди снігом, а подекуди квітами червоної рути! Червона рута, травень, що ти робиш??? Але як же ГАРНО! 
Дощ то починався, то стихав, поки ми піднімалися на Вухатий камінь, а там вже й до сідловини подати рукою. Як їжаки в тумані, поставили намети, смачно повечеряли та й вирішили відпочивати, бо темніло швидко, сонце заховалось серед пелени хмар і видимість впала до метрів 5 довкола. День 1 минув, попереду ще 4 дні, надіялися ми. А вже завтра нас очікував радіальний похід на Піп Іван та омріяне оз.Бребенескул. 

День 2 або «І все одно ГАРНО!»

Вранці прокинувшись не то від вітру, не то від запису ще одного влогу Артемом, поснідали та вирушили далі. На сьогодні в планах був радіальний похід на г.Піп Іван, г.Бребенескул та шлях на місце другої ночівлі довгоочікуване оз.Бребенескул, за яким ми встигли добряче скучити за пів року.
Хоч хмари були низько, то і діло гралися з нами в хованки то показуючи, то ховаючи обсерваторію на Піп Івані від наших поглядів, в серцях майоріла надія на день без дощу…І таки погода дозволила наробити трошки фото на згадку вранці. А от з обіду на горизонті показалися дощові хмари.  І не просто показалися, а з шаленою швидкістю мчали назустріч нам в сторону оз.Бребенескул. І таки наздогнали. І таки рясно нас покропили. Втомлена, але під враженнями Катя ще встигла підкорити другий двутисячник за цей день г.Бребенескул і продовжувала радувати нас своїм «І все одно ГАРНО»!))) 😊 А після того вже дуже хотілося залізти в намет, зігрітися і відпочити. Але у вітру і дощу були свої плани на нас. Не встигли ми прийти на озеро та вибрати місця для ночівлі, як почалося…Спочатку сильний вітер, який нервово та хвилями налітав на нас, а потім і рясний холодний дощ. Дуже оперативно поставивши намети, збудувавши захист з каменю, повечерявши та зігрівшись гарячим чаєм, поховалися від вітру та дощу. Швидко настала ніч, яка принесла з собою не відпочинок і тишу, а шквальні пориви вітру та дощу. Намети просто пригинало до землі. Ніхто не спав цієї ночі, всі рахували хвилини до сходу сонця з надією на «вікна» у штормовій погоді...

День 3 або «…зато в красивому місці»

Здавалося, що ніч тривала цілу вічність. Десь о 3-й ночі вітер посилився і ситуація стала ще складнішою. Десь о 6-й годині ми, не дочекавшись «вікна» в непогоді, прийняли рішення складати намети і завершувати похід. Тепер наш шлях мав пройти від Бребенескула через оз. Несамовите до бази Заросляк. Складати намети при шквальному вітрі було ой як не весело. А далі підйом при шквальному вітрі від озера до сідловини між Ребрами і Гутин Томнатиком, який запам’ятається кожному з нас ще на довго. А потім довга дорога по хребту при видимості 10 метрів у хмарах з ливневим дощем. Але чітко слідуючи вказівкам керівника групи Володимира Стехновича, ми все ж таки безпечно подолдали цей проміжок шляху. Відверто кажучи, які лише думки не виникали у кожного в голові…😁Але нехай вони залишаться маленькими таємницями кожного з нас. 
І тут під ногами зарипів сніг…Де ми? Знизу вже виднілося озерце. Та це ж Несамовите! Спустившись з хребта до Несамовитого, ми видихнули з полегшенням.

А далі 7 км до бази Заросляк, хлюп-хлюп під ногами, знову від Каті почулося «Як же гарно!»))) і життя налагодилося. Втомлені, але здорові та щасливі ми повернулися.